Сьогоднішній євангельський уривок, у якому розповідається про чергову зустріч Ісуса Христа із різними людьми, а саме – із самарянкою, зворушив мене словами жінки: «Нема в мене чоловіка». Почувши їх, я відразу відчув своєрідне déjà-vu. Адже минулої неділі, роздумуючи над чудом зцілення розслабленого поблизу купелі Витезда, ми чули ті ж слова із уст стражденного: «Нема в мене чоловіка». Однак, у випадку розслабленого йшлося про цілковиту його відірваність від спілкування із людьми, адже їм було байдуже до 38-річного паралітика; про тотальну зневіру цього чоловіка у можливості отримати здоров’я, адже ніхто його не занурить у купіль після зрушення води ангелом; про втрату усіх взаємин із ближніми, які віддалилися настільки, що він та його потреби стали «невидимими». То у випадку із сьогоднішньою самарянкою ситуація дещо інша. Її висновок про те, що нема у неї чоловіка, породжений її тогочасним соціальним становищем. Що насправді такого сталося під час цієї зустрічі Ісуса із самарянкою, що призвело до здивування учнів, навернення численних самарян та перетворення перелюбниці у проповідницю, яка продовжує знайомити людей із Христом і сьогодні?
Вступ: поблизу криниці Якова
Євангелист Йоан доволі докладно розповідає про цю зустріч, тож і на нього вона справила неабияке враження. Одного дня Христос увіходить у самарійський край, у місто Сихар. У цій подорожі, як звичайно, його супроводжують його учні. Проте, вони розходяться: учні йдуть у саме місто для того, щоб купити харчів, а Христос залишається на самоті поблизу тогочасного пам’ятного місця – криниці Якова. І це доволі цікаво, адже зазвичай Ісус направлявся на самоту для розмови із Своїм Отцем, тобто для молитви. Тож можна припустити, що його зустріч із самарянкою відбувається у контексті молитви. Його розмова із Отцем Небесним не стає на заваді розмові із самарянкою.
Раптом до криниці Якова близько шостої години приходить жінка, щоби набрати води. У цей час біля криниці не мало бути нікого, а тому поведінка жінки виглядає нетиповою. Виглядає так, що жінка навмисно приходить саме тоді, щоб не попадатися нікому на очі. І тут раптом – юдей! Ба більше, він звертається до неї із проханням про воду. Так розпочинається не просто визначальна у житті жінки розмова, але її справжнє навернення.
Основна частина: руйнування бар’єрів
Перш за все, тогочасні юдеї та самаряни не мали зносин між собою. Вони називали один одного віровідступниками, ідолопоклонниками, і навіть створили власні відмінні культи та місця поклонінь. Юдеї настільки зневажали самарян, що ставилися до них гірше, аніж до чужинців, і навіть уникали їхніх територій під час подорожей, вважаючи їх певного роду нечистими. Тож Христос своїм словом розбиває це розділення на «своїх» і «чужих», притаманне і нам сьогодні, особливо у цьому періоді війни.
Водночас Ісус, будучи чоловіком, розпочинає розмову із жінкою, що вважалося у цей час неприйнятним. Чужий чоловік мав можливість звернутися до іншої жінки лише у присутності її чоловіка. Саме тому настільки здивованими були апостоли, побачивши цю розмову. Та Христос своїм запитанням про чоловіка розбиває і це розділення, відповідаючи водночас на глибинне прагнення серця цієї жінки, яке вона хотіла втамувати у чергових стосунках.
І зрештою, Христос поєднує своє життя із життям жінки-перелюбниці, чого уникали навіть її сусіди. Саме тому вона, ховаючись від сторонніх очей, приходить до криниці набрати води у час, коли нікого не має бути поруч. У той час як розслаблений у Витезді став «невидимим» для оточуючих, самарянки шукає цієї «невидимості», адже її оточують засудливі, образливі та принизливі погляди ближніх. Її прагнення любити і бути любленою вилилося у гріховних пошук все нових і нових стосунків із чоловіками, що й призвело до відкинення, маргіналізація та цілковитої самотності. Тож Христос своїм запрошенням до божественних стосунків, своєю пропозицією живої води, що втамовує спрагу людського серця за любов’ю розбиває ще одне розділення між чистою праведністю і нечистою гріховністю.
Розмова Ісуса із Небесним Отцем провадить до розмови із відкинутою усіма перелюбницею. Так у житті жінки стається справжнє навернення, яке здійснює сам Христос, наповнюючи її «живою водою, яка б’є у життя вічне». Це вода, що втамовує її спрагу за справжніми стосунками, руйнує її цілковиту самотність, породжену відірваністю від Джерела життя, обмиває її гріховну нечистоту, даруючи нове життя.
Висновок: віднайдення живої води
Сьогодні Господь приходить до криниці Якова не для того, щоб втамувати власну спрагу, але щоб втамувати спрагу людини за вічністю. Сьогодні Господь увіходить у життя перелюбниці не для того, щоб виявити її самотність і гріховність, виражену словами «нема у мене чоловіка», але щоб наповнити це життя Своєю божественною присутністю. Сьогодні Господь розбиває тогочасні бар’єри між юдеями та самарянами, чоловіками і жінками, праведниками та грішниками не для того, щоб здивувати чи тільки дипломатично поєднати, але насамперед щоби ці розділення зцілити через примирення і прощення.
Він увіходить і в наше, позначене воєнними розділеннями життя. Христос шукає нас сьогодні у тих місцях, у яких ми боїмося постати перед іншими та ховаємося, у тих труднощах, які ми безуспішно намагаємося полагодити за допомогою гріховних вчинків, у тих випробуваннях, де ми відчуємо себе покинутими, позбавленими найдорожчого, залишеними напризволяще. Адже бачачи глибше, аніж будь-яка людина, та дальше, аніж ми самі, Він не залишається пасивним чи байдужим спостерігачем, але вводить нас, як і жінку-самарянку, у спілкування із Своїм Отцем, у життя Пресвятої Тройці. Саме так і ми віднаходимо нове життя і живу воду, яку вже не можемо залишити лише для себе, і тому обдаровуємо ними усіх навколо. Щоби і вони сказали: «Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому що самі чули й знаємо, що він справді Спаситель світу» (Йо. 4, 42).
Фото: Олександр Савранський
